Що таке «смаки раю» і що про них думали люди Нового часу
Кава була робочим інструментом протестантської міщанської еліти, шоколад виступив останнім прихистком католицьких монархічних порядків, а вживання тютюну стало символом індустріалізації. Це лише частина стрункої концепції німецького історика Вольфґанґа Шивельбуша, яку він викладає у своїй книзі «Смаки раю: Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». То що таке «смаки раю» і — головне — як вони вплинули на розвиток (чи занепад) європейської цивілізації з початку Раннього Нового часу?
Прянощі як рушій прогресу
Я не випадково згадав про струнку концепцію. Це перша фраза, яка спадає на думку після прочитання Шивельбуша. Він описує вплив «смаків раю» на суспільство Нового часу — і чітко формулює роль кожного із «прянощів, збудників та дурманів» на розвиток Європи.
Починається книжка із прянощів. Саме вони, пише Шивельбуш, були рушієм економічного прогресу під кінець середньовіччя — на початку Нового часу. Вищі кола європейської аристократії та навіть багатих міщан були настільки одержимі модою на екзотичні східні спеції і приправи, що навіть споживали їх просто так, у ролі основної страви.
І, звичайно ж, прихильники прянощів були готові платити за них шалені гроші, що рухало вперед торгівлю та мореплавство — і таким чином зробило значний внесок у Великі географічні відкриття і загальних розвиток економіки.
Протиборство між кавою і шоколадом
Після прянощів «Смаки раю» переходять до безалкогольних напоїв. Тут автор протиставляє каву і шоколад. Кава була напоєм протестантів, міщан і капіталістів — яким треба було багато працювати головою і тримати себе в тонусі. До речі, саме тому англійські кав’ярні служили скоріше бізнес-центрами, а не суто місцями для споживання кави. «Гравітаційними центрами» кави, таким чином, були повністю або частково протестантські Англія, Голландія і Франція.
Чай Шивельбуш заносить до тієї категорії, що й каву. На його думку, англійський перехід від кави до чаю був скоріше економічним рішенням; «[й]ого не зрівняти зі, скажімо, заміщенням середньовічних трунків новими гарячими напоями». А ефект чаю на тогочасних європейців був схожим до ефекту кави.
На противагу каві і чаю, шоколад був пристановищем Ancien Régime. Це символ неспішного способу життя старої католицької аристократії Іспанії та Італії, яка не хотіла і навіть вважала ганебним працювати так, як це робили міщани-протестанти. Шоколад не тримає в тонусі — навпаки він розслабляє і дозволяє ще більше продовжити вишукане нічогонеробіння.
З цим також пов’язані чутки про те, що шоколад посилює сексуальне бажання — а кава його послаблює. Хоча інші науковці Нового часу вважали, що кава також посилює лібідо. (Це, до речі, лише один із прикладів того, як мало насправді сучасники знали про справжні властивості «смаків раю» і якими суперечливими були їхні свідчення).
Поступова демократизація наркотичних речовин
Після релігійно-соціального протистояння безалкогольних кави і шоколаду Шивельбуш переходить до аналізу «смаків раю» із наркотичною дією. Міцний алкоголь, стверджує автор, був важливим в першу чергу для нового робочого класу. Робітники працювали в жахливих умовах на заводі по багато годин на день і потребували хоча б такої віддушини.
Шивельбуш підмічає постійний перехід до все більш сильних дурманних засобів — чи то від пива і вина до горілки/джину, чи то від сигарет до легких наркотиків. Це свідчить про те, що людство звикає до певного дурману, стає стійкішим до нього і потребує нового, більш сильного.
Саме це дає Шивельбушу можливість пофантазувати про можливу легалізацію марихуани, а потім, можливо, навіть важких наркотиків в недалекому майбутньому — свідчення «нової терпимості». І тренд до все ширшої легалізації легких наркотиків, який активно продовжується вже після виходу «Смаків раю», поки що вказує на правоту Шивельбуша.
